Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий (близько 978–1054) — великий князь київський, за якого Русь дістала свій перший писаний закон «Руську Правду», Софійський собор і першу бібліотеку.

Профілю особистості тут не буде. Ми пішли по його тексти так само, як ходили по тексти Шухевича, Коновальця, Петлюри й Хмельницького, і дійшли до місця, де метод дає нуль. Це не невдача. Це межа, і показати її чесно важливіше, ніж вигадати профіль.

Причина проста й важка. Від Ярослава не лишилося жодного слова, писаного чи диктованого ним. Оригінал «Руської Правди» втрачено; збереглися тільки списки XIII–XVIII століть, понад сотня. А половина навіть найкоротшої редакції — це закон його синів, «Правда Ярославичів».

Ми дістали оригінал закону давньоруською і порахували в ньому найпростішу річ: хто в цьому тексті промовляє.

«Я» та «азъ» — нуль разів. «Ми», «нам», «наш» — нуль разів. Того, хто говорить, у законі немає взагалі.

Замість голосу там умова: «аще… то…», тобто «якщо… то…». На кожні півтисячі слів ми нарахували одинадцять таких «аще». Ось як звучить перша стаття:

«аще убьеть мужь мужа, то мьстить брату брата, или сынови отца… аще не будеть кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще будеть русин, любо гридин, любо купчина, любо ябетник, любо мечник, аще изъгои будеть, любо словенин, то 40 гривен положити за нь»

Простою мовою: «якщо вб'є муж мужа, то мстить брат за брата або син за батька… а як не буде кому мстити, то сорок гривень за голову; чи буде то русин, чи гридень, чи купець, чи ябетник, чи мечник, чи ізгой, чи словенин — сорок гривень покласти за нього».