Юрій Іванович Яновський (1902–1954) — український прозаїк, автор романів «Майстер корабля» (1928), «Вершники» (1935) та «Жива вода» (1947). Народився на Кіровоградщині, у родині заможного землевласника. Починав як поет — першою публікацією 1922 року була поезія «Море», написана російською. Перехід до українськомовної творчості став свідомим вибором. Працював художнім редактором на Одеській кінофабриці (1925–1926), де зблизився з режисером Олександром Довженком (якого ввів у роман під іменем Сев). Лауреат Сталінської премії 1949 року за збірку «Київські оповідання». Після розгромної критики роману «Жива вода» 1947 року пережив важку творчу кризу і помер у Києві 1954-го у 51 рік. Основа профілю — прямі тексти від першої особи та щоденникові нотатки.
Яновський пише про рух так, наче нерухомість — фізично неможлива. «Стоячи на місці, людина рухається назад» — це не метафора успіху й не повчання, а опис природного закону: людина як об'єкт у потоці, якому навіть нейтральна позиція заборонена. Цю тезу він повторює у різних формах упродовж усієї творчості, і кожного разу вона звучить не як заклик, а як констатація. За нею стоїть письменник, який дуже рано зрозумів, що зупинитися — означає програти, але зупинитися довелося.
У його образному світі два полюси — море і степ — не протистоять одне одному. Вони взаємозамінні: «Море — пустельний степ одного обарвлення й одного запаху». Для Яновського це один пейзаж, одне відчуття — горизонт без краю, простір без стін. Текст будується між цими двома просторами, і все важливе відбувається або на березі, або на межі, де степ кінчається й починається вода.
