Старицький — двомовний автор який ніби жив у двох мовах одночасно. Його автобіографічна сповідь і листи до українських адресатів написані українською, тоді як мемуари про Лисенка, передмова до «Гамлета» і частина ділового листування — російською. Примітно, що навіть у російському тексті він вставляє українське «выбачать» — неначе рідна мова прориває оболонку чужої.
Мовна програма Старицького сформульована із рідкісною для його епохи чіткістю: «возвести своє слово у генеральський чин», домогтися «повного комплєкту всіх барв на палітрі». Мова для нього — не засіб комунікації, а об’єкт будівництва, матеріал, який він обробляє з ремісничою точністю перекладача Шекспіра і Байрона.
