Володимир Сосюра (1898–1965) — один із найвідоміших українських ліричних поетів XX століття, автор вірша «Любіть Україну», який знає кожен українець. Народився на Донбасі, працював на шахтах, воював у складі армії УНР, потім перейшов до більшовиків. У 1920-х — один із найяскравіших голосів українського відродження, член літературної групи ВАПЛІТЕ. Після публікації вірша «Любіть Україну» (1944) зазнав розгромної критики і цькування, неодноразово перебував у психіатричних лікарнях (Сабурова дача в Харкові), мав спробу самогубства. Дружина вкладала до його листів довідку з психлікарні. Єдиний герой серії з клінічно підтвердженими психіатричними епізодами.
Сосюра — це людина без шкіри, яка НЕ ОБРАЛА бути без шкіри (на відміну від Стуса, який обрав). Стус — безстрашний: рухається назустріч страху. Сосюра — тікає від страху — і страх його дістає. Стус трансформує біль у гідність. Сосюра — у вірші. Стус гине у карцері. Сосюра — у психлікарні. Обидва — «оголений нерв». Але Стусів нерв — загартований. Сосюрин — оголений і незахищений.
«Мене доводили до самогубства, але я не вчинив цього, бо надто багато страждав український народ, щоб його поети стрілялися» — це лист до Сталіна. Зверни увагу на логіку: він не каже «я хочу жити» або «я маю місію». Він каже: народ СТРАЖДАВ — і тому його поет НЕ МАЄ ПРАВА стрілятися. Тобто: його життя — не його. Воно належить народу.
«Тільки народ мій витримав, а я ні — бо захворів» — це «Третя рота». Найчесніше речення в усьому, що він написав: народ витримав, а поет — ні. Сосюра не маскується. Він визнає: я зламався. І пише це в автобіографічному романі.
