Ігор Скибюк

Ігор Скибюк народився 1976 року в Конотопі на Сумщині. Закінчив Одеський інститут Сухопутних військ і 1998 року прийшов у 80-ту окрему десантно-штурмову бригаду командиром взводу — у цій бригаді він і прослужив чверть століття, до самої посади комбрига. У 2022-му його бригада зупиняла російський наступ під Вознесенськом, тримала Білогорівку й визволяла Ізюм. Того ж року отримав звання Героя України. Далі — начальник штабу десантно-штурмових військ, командувач цього роду військ, заступник начальника Генерального штабу. З 22 липня 2026 року очолює Генеральний штаб Збройних сил України.

Послухайте його — і в кожній фразі хтось щось робить. Противник наступає. Бригада зривається по тривозі. Командир вибирає, куди стріляти. Сапер біжить до мосту. Навіть коли мова заходить про навчання цілої армії, у нього однаково є люди, які щось роблять, і видно, що з того вийшло.

Говорить він по-різному залежно від посади, і це чути. Комбриг розповідає про бій людьми, місцями й годинами. Через два роки той самий чоловік, уже командувач, говорить про те саме мовою звітів: підрозділи готові, стандарти витримані, все під контролем. Сам він не змінився. Просто раніше командував ротами, а тепер цілим родом військ.

Про себе він говорить менше, ніж про будь-що інше. Пряме запитання про нього самого він приймає як складне — і відповідає жартом.

Він перебирає варіанти й вирішує, що зараз важливіше. У бою на це в нього секунди. Про бої за Білогорівку розповідає так: «Я як командир бригади как би вибирав пріоритет, хотя везде було важко, куда стріляти. Чи по той колоні, яка підходе, чи безпосередньо по переправі, чи по цьому, по тих підрозділах, які переправилися і вже ведуть з нами бій».

Кроків він при цьому не пропускає, просто робить їх швидше. Ось як сам описує цей темп: «І от, скажем, там секунда, секунда на оцінку, секунда на прийняття рішення, секунда, там, на команду». Спочатку оцінка, потім рішення, потім команда. Порядок кроків не змінюється навіть тоді, коли на кожен крок лишається мить.

Найкраще видно, як він бачить цю війну, з порівняння, яке він придумав сам, коли пояснював, чому менша армія тримається проти більшої: «Це як технічний, професійний, швидкий, легкий боксер з таким увальнем, да, здоровиле, яку природа дала». І далі: «І ми маєм план бою, да, скільки там раундів, яка там рисунок цього бою».

Є річ, яку помітно тільки тоді, коли послухати його довго. Коли він каже «я», далі майже завжди йде дієслово думки або бажання: я думаю, я хочу, я бачу, я спостерігав, я задоволений. Коли він каже «ми», далі йде дія: робим, використовуємо, переважаєм, перемогли, планували. Єдине, що його «я» робить руками, — вибирає ціль. Усе інше в його мові зроблено разом.

У цьому порівнянні головне ось що: бій має раунди й наперед намальований малюнок. Він думає про війну як про поєдинок, розписаний ще до початку. А те, що ворог сильніший, приймає як даність: «Вони всегда сильніші. Великий б'є малого». Він із цим не сперечається і шукає, як виграти за такого розкладу.