Андрій Кузьменко (Кузьма Скрябін)

Андрій Кузьменко (1968–2015), відомий як Кузьма Скрябін, — лідер гурту «Скрябін», заснованого 1989 року в Новояворівську Львівської області. Першим в Україні поєднав рок-музику, електроніку і тексти виключно українською мовою. Автор книги-аудіокниги «Я, Побєда і Берлін» (2006), телеведучий, блогер. Загинув 2 лютого 2015 року в ДТП на трасі між Кривим Рогом і Кропивницьким — повертався з концерту. Дружина Світлана Вороджбит, донька Марія-Барбара (17 років на момент загибелі). 2020 року посмертно удостоєний звання Героя України.

Його спосіб говорити — без майданчика між собою і читачем. Речення коротке, потім ще коротше, потім раптом довге з умовами і запереченнями. Немає порожніх буферних фраз, якими зазвичай розводять думки в газетному стилі. Є думка — вона пішла. Якщо не пішла — мовчання. Цей ритм помітний і в публічних виступах, і в текстах пісень: пауза як пунктуація.

Самоіронія — головний спосіб захиститися і головний спосіб говорити з людьми одночасно. Вона не замінює серйозність, а обрамлює її. «Я лікар-офіцер, лейтенант. Я стою на обліку, і якщо треба — піду! Навіть якщо доведеться кидати вареники в танки!» — це не жарт замість позиції. Це позиція, подана через жарт, щоб вона не виглядала пафосом.

Кузьма мислить прикладами, а не принципами. Замість того щоб сформулювати тезу про щастя, він розповідає про корову, яка «плюхає соковитий коржик» на капот. Після цього образу теза вже не потрібна — ти її й так зрозумів. Це не навмисна простота і не уникнення абстракцій. Це інший маршрут до тієї самої думки: через конкретне, яке дає більше, ніж загальне.

Структура його розмірковувань — нелінійна. Від конкретної ситуації він переходить не до висновку, а до наступної конкретної ситуації. Висновок читач будує сам. Ця відмова від підсумкових речень — не недбалість. Це довіра до співрозмовника: ти й без мене здогадаєшся.

Там, де тема стає важкою — про війну, зраду, смерть — ритм ламається. Речення вкорочуються. «Доки нас влаштовує, що не стріляють на нашій вулиці — буде війна». П'ять слів у другій частині — і крапка. Ніяких пом'якшень, ніякого «можливо» чи «мабуть». Коли думка болить, він її не розводить.