Михайль Васильович Семенко

Михайль Васильович Семенко (1892–1937) — поет, теоретик, організатор, засновник українського футуризму. Народився у с. Кибинці на Полтавщині, навчався в Психоневрологічному інституті у Петербурзі (1911–1913), де потрапив у вир російського авангарду. Повернувся в Україну і за один 1914 рік видав два маніфести («Дерзання» і «Кверо-футуризм»), заснував групу «Кверо», написав вірш «Місто» — і оголосив, що «палить свій "Кобзар"». Редагував журнал «Нова генерація» (Харків, 1927–1930) — три роки, 37 номерів. Заарештований у квітні 1937 за вигаданим звинуваченням у «фашистській терористичній організації»; вимушене зізнання він написав у вересні після допитів. Розстріляний 24 жовтня 1937 у Києві. Посмертно реабілітований 1957 року. Покоління, до якого він належав, отримало назву «Розстріляне відродження» — майже вся українська літературна еліта 1920-х була знищена сталінськими репресіями.

У своїх текстах Семенко говорить короткими деклараціями. Маніфест «Кверо-футуризм» відкривається трьома реченнями по три-чотири слова кожне: «Мистецтво є пориванням. Тому воно завжди процес. Людська душа живе в часі.» Це не поетичний ефект — це спосіб мислення. Кожна думка відрізається від наступної крапкою, не підпорядковується їй. Кожне твердження стоїть окремо і водночас утворює ланцюг, де попереднє доводить наступне.

За двадцять три роки активної творчості він видав понад двадцять збірок і заснував п'ять організацій. Це не темп богеми, яка «шукає натхнення», — це дисципліна людини, яка вважає пошук єдиною можливою формою існування.

Семенко мислить через пари протилежностей, але не вирішує їх у синтез — він залишає напругу між ними. «Деструкція і конструкція» — не послідовні кроки, а одночасні операції. Зруйнувати і збудувати не одне після одного, а як дві руки, що діють паралельно. Це сказується і в маніфестах: «Ми за... Ми проти...» — дві колонки, розмічені з точністю бухгалтерського балансу.

«Ми за: комунізм, інтернаціоналізм, індустріалізм, раціоналізацію, винахідництво, якість, економію. Ми проти: національної обмеженості, безпринципного спрощення, буржуазних мод, провінційності.»

— Програмна заява «Нової генерації», 1927

Семенко не доводить свої позиції через приклади — він їх декларує. «Час перетворює титанів у нічтожних ліліпутів» — це теза, а не розгорнутий аргумент. Читач мусить або прийняти логіку, або відкинути її; третього не запропоновано. Така побудова думки характерна для маніфестного жанру, але у Семенка вона виходить за межі жанрового кліше — він так мислить і в теоретичних статтях, де є місце для деталізації, але він її не використовує.

Його робочий набір понять — іменники від дієслів: «шукання», «пориваня», «зміна», «рух». Не «шукати», а «шукання». Дія перетворена на об'єкт, який можна аналізувати. Це прийом, що дозволяє говорити про процес як про щось стале — і водночас підкреслює, що саме процес є єдиною справжньою реальністю.