Ілля Юхимович Рєпін (1844–1930) народився у Чугуєві в родині військового поселянина — «звание очень презренное», як він сам згадував. Закінчив Петербурзьку академію мистецтв із золотою медаллю, жив у Парижі, Петербурзі, Москві та Пенатах (Куоккала), де помер у 86 років з пальцями, складеними як для пензля. Автор «Запорожців» (1880–1891), «Бурлаків на Волзі» (1870–1873), «Івана Грозного і його сина Івана» (1885), «Не чекали» (1884). Мемуари «Далекое близкое» (1915) — найважливіше автосвідчення.
Рєпін — людина, яка народилася «ніким» і все своє життя доводила собі та світу, що вона — виняток. Не через гордість, а через органічний жах перед поверненням у «тьму». Мистецтво для нього не покликання — це єдиний спосіб існувати з гідністю. «Часто мне даже совестно становилось за незаслуженность моего счастья» — не удавана скромність, а залишок хлопця з Чугуєва, який не вірить, що «таким» тут місце.
Помер у 86 років в Куоккалі. У Фінляндії — бо після 1918 кордон пройшов так, що повертатися означало залежати від держави, яку він не хотів. Останні тижні складав пальці як для пензля і водив рукою в повітрі. Це не деталь — це структура людини, яка була художником до кінця фізичних можливостей тіла.
