Симон Петлюра (1879–1926) — Головний отаман армії Української Народної Республіки (УНР) і голова її Директорії, тобто керівник української держави в роки боротьби за незалежність 1917–1921. За фахом він був журналістом і критиком, редагував газети; політиком і військовим став уже в революцію. Після поразки емігрував до Парижа, де видавав тижневик «Тризуб». Убитий 25 травня 1926 року в Парижі: Шолом Шварцбард застрелив його, заявивши, що мстить за єврейські погроми часів УНР; французький суд Шварцбарда виправдав.
Його програмна праця «Завдання української військової літератури» — розлогий текст, де він доводить, навіщо молодій державі власна військова думка. Перше, що видно: це мова людини, яка передусім переконує; наказ тут поступається доводу. «Я» в ній майже нема; натомість він раз у раз говорить про «нас» і, найчастіше, про інші народи та армії, з якими себе рівняє. І ставки він піднімає до краю:
«Нація повинна зрозуміти вагу цієї ідеї, бо від того чи іншого усвідомлення її залежить життя або смерть державного існування нації, її воля і розвиток чи занепад і державна загибіль.»
Життя або смерть нації — так він ставить навіть питання про книжки й військову думку. Далі профіль розбирає, як влаштована ця мова: довга, доказова, наскрізь віддана одній ідеї.
