Петро Симеонович Могила (1596–1647) — митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, архімандрит Києво-Печерської лаври, засновник Києво-Могилянського колегіуму (1632, пізніше — Академія). Народився в Сучаві (Молдова) у родині молдавського господаря Симеона Могили, здобув освіту у польських та, можливо, французьких єзуїтських колегіумах. 1627 року став архімандритом Печерської лаври; у 1632-му — митрополитом після успішного виступу на виборчому сеймі, де змусив польського короля Владислава IV законодавчо визнати права православних. Видав «Номоканон» (1629), «Православне сповідання» (1640), «Літос» (1644), «Требник» (1646). Помер 11 січня 1647 року у Києві — за рік до повстання Хмельницького, яке знищило значну частину інституцій, що він будував.
Могила будує тексти як архітектурні споруди, а не як послання. «Православне сповідання» організоване у три частини за богословськими чеснотами — Вірою, Надією, Любов'ю — з питаннями і відповідями у кожній. «Требник» (церковний богослужбовий збірник — книга таїнств і обрядів) розбитий на три великих блоки: таїнства, благословення речей повсякденного вжитку, молитви про колективні потреби. «Номоканон» — збірник церковних правил і санкцій — упорядкований за типом порушення. Навіть «Літос», книга-суперечка з опонентами, будується за схемою: цитата противника, розбір логічних суперечностей, повернення до авторитету давніх отців церкви. Він не пише потоком — він проектує.
Мова Могили змінює манеру залежно від того, до кого він звертається, але в усіх трьох випадках є одна спільна риса: він не просить дозволу на власну думку. «За власною волею моєю умислих фундувати школи» — Бог стоїть поряд, але ініціатива прямо названа своєю. Навіть у заповіті, де він обирає формулу «урочистою піснею всеохопної любові», це не відмова від власної волі, а її остання декларація.
