Ілля Ілліч Мечников (1845–1916) — зоолог, ембріолог та імунолог, народжений у с. Іванівка Харківської губернії в родині офіцера-поміщика. Закінчив чотирирічний курс Харківського університету за два роки. Відкрив явище фагоцитозу (поглинання клітинами чужорідних тіл) у 1882 р. у Мессіні. З 1888 р. — у Паризькому інституті Пастера, де пропрацював до смерті 28 років. У 1908 р. отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини (разом з Паулем Ерліхом) за роботи з імунітету. Помер у Парижі 15 липня 1916 р.; за власним заповітом прах зберігається в бібліотеці Інституту Пастера.
Мечников пише так, ніби кожне речення повинне витримати перехресний допит. Стверджувальний тон, довге речення з протиставленням, і в кінці — тверезий висновок без прикрас. Він не виступає від імені своєї тривоги, навіть коли описує власні спроби самогубства: «сталося те й те, висновок такий-то». Це не байдужість — це метод.
«Ні найменшого докору совісті від того, що більшу частину життя він жив доходом від землі, яку він не поливав "ні потом, ні кров'ю". Він вважав, що науковою роботою окупає своє утримання.»
«Этюди оптимізму», передмова, 1907Самовиправдання тут оформлене у третій особі, ніби про іншу людину. Це не помилка — це прийом: дистанція від себе як гарантія об'єктивності. Мечников не захищається, він документує позицію, і вже сам факт документування знімає питання про вину.
