Іван Степанович Мазепа

Іван Мазепа (1639–1709) — гетьман (голова козацької держави, яку тоді називали Гетьманщиною) Лівобережної України з 1687 по 1708 рік. Народився у шляхетській родині на Київщині, навчався у Польщі, служив пажем при дворі польського короля Яна Казимира. Після повернення в Україну зробив стрімку кар'єру в козацькій адміністрації. У 1708 році перейшов на бік шведського короля Карла XII, що воював із Петром I, але зазнав поразки в Полтавській битві (1709) — одному з ключових боїв Північної війни між Швецією та Росією. Відступив у вигнання до Бендер (нині Молдова), де помер того ж року. Руська православна церква того ж 1708 року наклала на нього анафему — офіційне відлучення.

Листи, промови і думи Мазепи дають рідкісний матеріал: він писав в одному тексті ніжно і погрожуючи, молився і планував зраду, падав до ніг царя і закликав старшину до відкритого виступу. Не зміна поглядів — а одночасне говоріння кількома різними голосами, кожен з яких був адресований конкретному слухачу.

Лінгвіст Майкл Флір (Гарвардський університет) зафіксував, що у листах до Мотрі Кочубеївни Мазепа використовував «найполірованішу українську, яку могла зрозуміти шістнадцятирічна дівчина» — тобто свідомо спрощував стиль для адресата. Той самий чоловік у тому ж місяці міг підписувати листа до польського союзника із вставками латиною та риторикою рівності між «освіченими людьми Європи». Ця здатність до точного налаштування мови під слухача — центральна риса Мазепи як комунікатора.

Мазепа мислить так, ніби вибір завжди лише з двох варіантів. Кожна ситуація у його текстах неодмінно має два полюси, між якими треба обирати: «між двома проваллями», «або зі шведами, або з Петром», «або любиш, або не споминай». Ця двоїстість — не риторичний прийом, а спосіб структурувати реальність. Він ніколи не пропонує третього варіанту; натомість виштовхує співрозмовника до одного з двох заздалегідь сформульованих виходів.

Поряд із бінарністю — аргумент від давнини. У промові 1708 року він звертається до того, що «колись були ми те, що тепер московці: уряд, першість і сама назва Русь од нас до них перейшли». Це не просто патетика: Мазепа мислить у категоріях першородства і права, а не поточної сили. Тому йому важливо встановити, хто був першим — тоді моральна правота автоматично на його боці.

Третя риса — він зображає власні вчинки як вимушені обставинами. У текстах Мазепи добровільні рішення подаються як вимушені відповіді. Навіть перехід до Карла XII описаний не як вибір, а як реакція: цар відмовив у захисті, Москва готується знищити край — отже, іншого шляху немає. Сам він у власних текстах майже ніколи не є суб'єктом вибору. Він реагує.