Нестор Махно (1888–1934) — український анархіст і військовий командир, лідер селянського повстанського руху на Півдні України (1918–1921), відомого як «махновщина». Провів 8 років на каторзі в Бутирській в'язниці, де самотужки здобув освіту. Під час Громадянської війни командував армією, яка воювала одночасно проти білих, червоних і Директорії. Отримав 12 поранень. Після поразки емігрував до Парижа, де працював теслею в опері, жив у злиднях і помер від туберкульозу в 45 років. Похований на кладовищі Пер-Лашез.
Махно — найбільш тілесний персонаж у всій серії LITI-профілів. Каторга, туберкульоз, 12 поранень — тіло як поле битви, тіло як аргумент, тіло як доказ правоти. Де Стус мислить категоріями духу, а Гончар — образами краси, Махно мислить через біль, рух, дію.
«Здавило серце» — не метафора. Буквальний фізичний стан, який Махно фіксує з тією ж точністю, з якою описує розташування ворожих частин. Тіло і війна — одна мова.
В'язнична кличка «скромний» — парадокс: людина, яка стане командиром 50-тисячної армії, на каторзі відома своєю тихістю. І водночас — «бунтар»: карцер за карцером, голодування за голодуванням. Дві сторони однієї людини — тиша і вибух, без проміжних станів.
