Микола Куліш народився 1892 року в селі Чаплинці Таврійської губернії, у родині селянина-батрака. Місцева інтелігенція зібрала приблизно сто карбованців, щоб він зміг вступити до Олешківської гімназії — хлопець із бідної родини, якого вирішили вчити всім світом. У 1914 він спробував вступити до Одеського університету, але війна перервала навчання: фронт, поранення, контузія у 1915 році.
Після революції Куліш організував Дніпровський селянський полк — приблизно п'ятсот осіб — і став головою Олешківської ради. У 1920-х працював інспектором народної освіти в Одесі, потім переїхав до Харкова, де очолив ВАПЛІТЕ — Вільну академію пролетарської літератури, найпотужніше літературне об'єднання українського відродження. Разом із Лесем Курбасом і його театром «Березіль» створив нову українську драму: «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната».
Куліш — це людина, яка водночас була лідером літературного руху, драматургом, який писав по-новому, організатором, автором гострих статей — і при цьому залишалася вразливою, гумористичною, відчайдушно бідною. Його листи розкривають людину, яку офіційна біографія не вміщує: людину, що жартує про собаку по батькові і плаче від того, що немає грошей на хліб.
