Микола Данилович Ханенко (1693–1760) — державний діяч Гетьманщини (козацької держави Лівобережної України під протекторатом Росії), генеральний хорунжий з 1741 до кінця життя, дипломат і мемуарист. Генеральний хорунжий — одна з вищих посад козацького управління: член Генеральної старшини, що відповідав за хоругви (бойові прапори) і військову символіку, а фактично входив до найближчого кола гетьмана з широкими управлінськими й дипломатичними повноваженнями. Ханенко — двоюрідний онук гетьмана Правобережної України Михайла Ханенка, син полковника Данила Ханенка (загинув 1697). Освіту здобув у Києво-Могилянській академії та Львівській братській школі. Пройшов шлях від канцеляриста при гетьмані Скоропадському до найвищого рангу козацької еліти. Був заарештований у Петербурзі (1723) у справі гетьмана Полуботка, провів роки у примусовому гарнізонному вчителюванні, повернувся в Україну і протягом 20 років обіймав посаду генерального хорунжого. Помер у Глухові (тодішній столиці Гетьманщини) 27 січня 1760 р. Підставою для профілю є щоденник 1727–1753 рр. — 26 років щоденних записів і листування.
Щоденник Ханенка — рідкісний тип тексту: він ніколи не пояснює себе. Інші мемуаристи XVIII ст. вкраплюють вибачення, роздуми, сумніви. Ханенко просто фіксує: «виехал», «прибыл», «писано», «розышлось». Дата, дія, число. Якщо прочитати весь корпус і не знайти жодного «я почуваюся», «мені здалося», «я боявся» — це не бідність тексту. Це обраний спосіб існування у світі.
Перед нами людина, яка впорядковує реальність через облік, а не через розповідь. Справжні події — поїздки до Петербурга на місяці, дипломатичні доручення, арешт, смерть сина — потрапляють у щоденник так само сухо й коротко, як витрати на м'ясо і чорнило. Це не холодність і не байдужість. Це склад особистості, у якому витримка тримається на самій формі запису, а не на тому, що він описує.
