Михайло Грушевський (1866–1934) — історик, автор десятитомної «Історії України-Руси», професор Львівського університету, а з березня 1917-го голова Центральної Ради, першого українського парламенту доби революції. Під його головуванням Рада проголосила спершу автономію, а в січні 1918-го незалежність Української Народної Республіки (УНР). Після поразки емігрував; у 1924-му повернувся до радянського Києва, де його наукові установи розігнали, а самого 1931-го заарештували. Помер 1934 року в кисловодському санаторії після невдалої операції.
У 1917 році голова Ради пояснював простим людям, хто вони і чого прагнуть. І перше, що впадає в око в тій мові: головний його образ — дорога.
Про себе він майже не говорить. Майже все — про «них»: про предків, сусідів, козаків, селян. Себе він з розповіді прибирає. А те, чого домагається, формулює так:
«Теперішнє Українство се те що було од віків на Українській землі: домаганнє для українського народу рівного права з иньшими народами — права бути господарем на одвічній своїй землі.»
Ключове слово тут «рівного». Він вимагає для свого народу того самого, що вже мають інші.
