Микола Гоголь (1809–1852) — письменник українського походження, автор «Мертвих душ», «Ревізора», «Вечорів на хуторі біля Диканьки». Народився в Полтавській губернії, писав російською, але мислив, за спостереженнями дослідників, українською — зберігаючи українські синтаксичні конструкції в кожному реченні. Спалив другий том «Мертвих душ», відмовився від їжі і помер через десять днів. Профіль побудований на його листуванні (тисячі листів), «Вибраних місцях з листування з друзями» та «Авторській сповіді».
Гоголь — це людина, яка живе не тут. Не в Петербурзі, не в Римі, не в Москві — а десь усередині власної голови, де відбувається головна дія: безперервний суд над собою, над текстом, над людством. Зовнішнє життя — декорація; справжнє — всередині, і воно нестерпне.
«Дело мое — это не литература, дело мое — душа.» Це не метафора. Гоголь буквально вірить, що його місія — не писати книги, а рятувати душі. Спочатку — через сміх. Потім — через проповідь. Потім — через жертву. Кожен етап — ескалація: від мистецтва через повчання до самознищення.
Друга формула — закреслена у листі з Єрусалиму: «Сердце черство и душа холодна.» Він стоїть біля Гробу Господнього — і відчуває: нічого. Порожнеча. Він замазує ці слова — бо визнати їх означає визнати провал усієї місії. Але вони залишилися — під шаром чорнила, як його справжнє «я» під шаром месіанства.
