Олександр Довженко (1894–1956) — український кінорежисер, письменник і художник, автор фільмів «Земля» і «Звенигора», автобіографічної повісті «Зачарована Десна». Один із найвидатніших кінематографістів світу, лауреат Сталінських премій — і водночас людина, яка таємно вела щоденник, де називала радянських вождів «кретинами». Його кіноповість «Україна в огні» (1943) була особисто заборонена Сталіним. Помер від серця у 62 роки.
Довженко — це розтерзана велич. Геній, якому не дають бути генієм. Українець, якому не дають бути українцем. Правдомовець, якому не дають говорити правду. І він не ламається — але тріщить. Щоденник — звук тріщини.
«Ми є, і нас немає. Де ми?» — не риторичне питання. Крик про саме існування: 40 мільйонів людей існують — і водночас не існують.
Ключова формула: «Якщо вибирати між красою і правдою, вибираю красу. У ній більш глибокої істини».» Це не милування красою заради краси — це виживання. Правду заборонили. Краса — єдиний дозволений канал. «Зачарована Десна» — краса як контрабанда правди.
