Психологічний профіль: Євген Чикаленко

Тут зібрано портрет вдачі Євгена Чикаленка: як він приймав рішення, як поводився з людьми, що його виснажувало і де проходила його межа. Поміщик із Подніпров'я, він утримував власним коштом українські видання та наукові установи, видавав першу щоденну газету українською мовою, а останнє десятиліття життя провів в еміграції в Чехословаччині.

Загальна характеристика

Євген Харлампійович Чикаленко (1861–1929) — поміщик із Подніпров’я, меценат, видавець газети «Рада» (першої щоденної українськомовної газети), один із засновників Товариства Українських Поступовців (ТУП). Фінансував Кобзарський фонд, ВУАН. Вів щоденник з 1907 по 1919 рік. Після 1919 — еміграція до Чехословаччини, де помер у 1929. Автор крилатої фрази: «Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені.»

«Сідав за щоденник тільки тоді, коли мене щось обурювало, або наводило на мене сум, а тому щоденник мій вийшов однобічний.»

Три операції в одному реченні: називає тригер (обурення/сум), визнає наслідок (однобічність), пояснює причину (тільки негативне). Жоден інший щоденникар з описаних тут не починає щоденник з визнання, у чому щоденник перекошений. Довженко кричить і не зупиняється. Мирний мовчить і не пояснює. Чикаленко — зупиняється, пояснює, і продовжує.

«Записане мною за той час тепер видається мені дрібним у порівнянні з тим, що я записав після 1917 року, але з того дрібного зернятка виросло велике дерево Української Державности.»

Два масштаби: «дрібне зернятко» і «велике дерево». Це не метафора — це мислення агронома, який знає, що дерево було насінням. Чикаленко не романтизує — він простежує походження: зерно → дерево.

Стиль мислення

Портрети людей у щоденнику побудовані за стабільним шаблоном: освіта → характер → обмеження → цінність для справи. Павловський: «людина, урівноважена, спокійна вдачею, надзвичайно працьовита, і не менший знавець української народньої мови… але на жаль менше освічений». Дорошенко: «дуже гарний на вроду, добре вихований, справшній український аристократ… дипломат у поводженні з людьми і чомусь соціял-демократ».

Кожен портрет — баланс. Актив і пасив. «Але на жаль менше освічений» — бухгалтерське «але». «Чомусь соціял-демократ» — одне слово, яке фіксує невідповідність без коментарю. Чикаленко не аналізує невідповідність, він її позначає і рухається далі. Це погляд людини, яка добирає кадри: поставив мітку, записав, наступний.

«Мене відштовхувала від нього улесливість його, нудна солодкість, що були, як я казав, і в М. Коцюбинського і які мені разураз здавалися нещирими. Проте час довів, що Синицький був людиною щирою, добросердою, завжди охочою всякому допомогти.»

Тут три шари: первинна реакція — відраза до солодкості; узагальнення — порівняння з Коцюбинським; корекція — «час довів, що я помилявся». Чикаленко визнає свою помилку в оцінці людини. Визнає письмово, при читачеві, лишаючи первинне враження на місці й дописуючи до нього поправку.

Що він не терпить: «улесливість», «нудну солодкість». Це людина, яка не терпить показних емоцій — відчуває фальш у надмірній ввічливості і реагує фізичною відразою.