В'ячеслав Максимович Чорновіл

В'ячеслав Максимович Чорновіл (1937–1999) — журналіст, дисидент і голова Народного Руху України (НРУ), автор «Лиха з розуму» (1967) — першого документального збірника на захист заарештованої української інтелігенції. Провів 17 років у радянських таборах (Мордовія, Якутія) за три окремі вироки. Балотувався на перших президентських виборах незалежної України (1991) і поступився Леонідові Кравчуку. Загинув у ніч на 25 березня 1999 в автокатастрофі під Борисполем — за кілька місяців до чергових виборів. Обставини загибелі досі офіційно нез'ясовані.

Головне в його мові — він не просить. У листі до першого секретаря ЦК КПУ Шелеста 1968 року Чорновіл пише: «Влада народу зважає тільки на народ, а не на окремих людей. Зі свого боку я відмовляюсь від права слабкого і не прошу нічого». Це не поза — це послідовна стратегія: він переформульовує ситуацію так, що в'язень виявляється кредитором, а не боржником. «Ви мій боржник», — звертається він до Шелеста.

Три риси позначають його мову впродовж тридцяти років: юридична точність як атака, жорстке «або–або» як основа міркування, коротке ударне речення після довгого аргументу. «Програв не я. Програла Україна» — сказано в ніч з 1 на 2 грудня 1991, коли стали відомі результати виборів. Три слова після трьох місяців кампанії.

Чорновіл думає через документ. Коли в 1965–1966 роках арештовують двадцять українських інтелігентів, він реагує не листом співчуття і не емоційним протестом — а збіркою. 227 аркушів: біографії, зразки творів, листи з таборів. Він вибирає жанр, в якому система не може ігнорувати факти, не оголосивши брехнею власну процедуру.

Його улюблений хід — поставити питання так, що обидва варіанти ставлять опонента в невигідне становище. В суперечці з офіцером у Мордовії про статус політичного в'язня він формулює: «Або ми є політичними в'язнями — і тоді ви мусите визнати наш статус, або політичних в'язнів не існує ніде у світі — і тоді ми покладемо край крикам "Свободу в'язням Чилі!"». Офіцер не може погодитись ні з першим, ні з другим.

Він також систематично зворотно використовує мову влади. «Лихо з розуму» відкривається цитатою Леніна про право на самовизначення — не тому, що Чорновіл є ленінцем, а тому, що це відразу ставить систему перед вибором: або дотримуватися власної ідеології, або визнати, що ця ідеологія — декорація. На суді 1967 року він «красномовно відстоював свою позицію», цитуючи вірші — вчинок, на який суддя не має процесуальної відповіді.

У відповідь на погрозу «збавити розум» він дає розуму назву і перетворює її на заголовок книжки. Погроза стає точкою відліку.