Степан Бандера (1909–1959) — український політичний діяч, лідер Організації українських націоналістів (ОУН). Провів 3 роки в польській в'язниці і 3,5 роки в нацистському концтаборі Заксенгаузен. Після війни — в еміграції в Мюнхені, звідки координував діяльність ОУН по всьому світу. Убитий агентом КГБ Богданом Сташинським 15 жовтня 1959 року на порозі свого будинку. Його діти жили під чужим прізвищем Попель і дізналися, хто їхній батько, лише після його смерті. Цей профіль аналізує психологію Бандери на основі його приватних текстів — не його політичну діяльність чи ідеологію.
Бандера — це людина-організація. Не людина, яка створила організацію. Людина, яка стала організацією. Кожен лист — наказ, звіт, інструкція, і тут же — запитання про здоров'я дітей. Він не розділяє приватне та організаційне: усе є частиною однієї справи.
«Мені то фук заник змисл страху» — галицьким діалектом: у мене зник страх. Не бравада. Тверезий висновок про самого себе. Людина, яка пережила стільки, що відчуття страху в ній перестало вмикатися.
Два полюси в одній людині: «Слава нервується» — турботливе, тепле згадування дружини у листі, де через абзац — інструкції щодо конспірації. Діти живуть під чужим прізвищем. Батько — під чужим ім'ям. Родина існує у форматі підпілля.
Ключова формула: організація — це спосіб існування. Не засіб для досягнення мети. Сама мета.
