Петро Данилович Апостол

Петро Данилович Апостол (1682–1758) — середній син гетьмана Лівобережної України Данила Апостола (колишнього миргородського полковника — тобто командира та адміністратора Миргородського полку, одного з козацьких адміністративно-військових округів). Змолоду відправлений до Санкт-Петербурга, де виховувався при дворі князя Олексія Меншикова і служив його секретарем. Коли в 1723–1724 роках батька заарештували разом з гетьманом Павлом Полуботком за подання петиції до царя, Петро залишився при дворі аманатом — тобто заручником (гарантом того, що батько дотримуватиметься покори перед царем; така практика існувала в Російській імперії щодо козацької старшини). Після смерті Петра І (1725) батька звільнили, але Петро ще кілька років залишався в Петербурзі й Москві. 1728 року призначений лубенським полковником, служив на цій посаді близько 30 років. Помер 1758 року в чині бригадира. Основа профілю — «Щоденник» (травень 1725 — травень 1727), написаний французькою мовою в Петербурзі.

Коли дивишся на записи щоденника, перше, що впадає в очі — їхня рівність. Дитина тоне в ямі з водою: кілька слів, крапка. Батько й Петро «мали щастя поцілувати руку Її Величності»: кілька слів, крапка. Справи родини «в гарному становищі»: кілька слів, крапка. Цей рівний тон — не байдужість і не вишуканість. Це єдиний доступний спосіб вести щоденник у ситуації, де ти водночас слуга Меншикова, захисник батькових справ і живий заручник.

Петро Апостол належав до першого покоління козацької старшини, яке здобувало освіту не на полі бою, а при іноземних дворах. П'ять мов (латина, французька, німецька, італійська, польська), секретарська служба у найближчого соратника трьох царів — це не просто кар'єра, це особлива точка між двома світами: батьківськими Великими Сорочинцями і петербурзькими балями в будинку Меншикова.

Петро мислить через реєстрацію, а не через роздум. «Моя мать дала 4 рубля за лошадь и 1 рубль за седло Стефану Стеслицькому» — така точність у фіксації цін і імен є думкою, перетвореною на облікову карту. Він не коментує угоду, не оцінює ціну: він зберігає факт. Цей реєстраційний стиль не варто плутати з відсутністю інтелекту — він характерний для людей, чиє мислення спрямоване назовні, на впорядкування дійсності, а не всередину, на її пояснення.

Водночас мовний репертуар Петра показує, що він перемикається між різними типами мислення залежно від контексту. Французька — для приватного простору щоденника. Латина — для церковних справ. Польська й українська — для місцевих господарських питань. Кожна мова вмикає інший погляд: кожна з них дає іншу точку зору на ту саму ситуацію — і Петро вміє в них переходити.

Характерна деталь: він записує смерть дворічної дитини в Суховцях у той самий тиждень, що й витрати матері на коня — і між цими записами немає різниці у тоні. Для реєстраційного мислення це не черствість, а принцип: все, що відбувається, варте запису; ніщо не варте окремої рамки переживання.